Львівські Ромео і Джульєтта

Молодий італієць Мікеліні з далекого острова Крит привіз до Львова велику партію вина, частину якого купив український купець. В помешканні купця Мікеліні побачив його дочку Пелагію і одразу ж закохався. Почуття закоханих було взаємним. Почуття закоханих були настільки сильними, що Мікеліні вирішив залишитися у Львові.
    Але саме цього року — 1594 —  до нашого міста прийшло велике лихо: чума, яка на той час скосила вже половину Європи. Пелагія захворіла, надії на одужання не було, а, згідно із суворим приписом, ще живих зачумлених відспівували у церкві і вивозили за місто. Наближатися до хворого було вкрай небезпечно, навіть нотаріуси писали передсмертні заповіти зі слів хворих, стоячи під їхніми вікнами. Незважаючи на хворобу дівчини, Мікеліні не покинув своєї коханої, доглядав і втішав її. Життя без Пелагії не мало для нього жодної вартості. Кохана невдовзі померла, і її, як православну, поховали на цвинтарі церкви Благовіщення, який знаходився на теперішній вулиці Городоцькій поблизу 30-го номера. Через декілька днів помер і Мікеліні.
    Помираючи, він просив поховати його у костелі Святого Станіслава, бо був католиком (а костел колись стояв між теперішніми вулицями Тиктора і Фурманською). На обох могилах італієць наказав поставити однакові надгробки, на яких було вибито по два серця, пов'язаних галузкою лавру. Згодом на надгробках викарбували слова львівського поета Шимона Шимоновича: «Що любов сполучить, і смерть не розлучить».
    Вже давно не існує у Львові ні церкви Благовіщення, ні костелу Святого Станіслава, вони були понад два століття тому розібрані за наказом австрійської влади, оскільки місто зростало і передбачало нові забудови. Але, мабуть, і нині витають душі українки і її коханого італійця, нагадуючи нам ще і ще раз про те, що смерть ніколи не розлучить того, що пов'язала любов.