Вогневики Чарницького

Приблизно сто років тому, на початку ХХ-го століття начальником пожежної частини у Львові був Антін Чарницький. Легенда розповідає фантастичні, майже неймовірні речі, які сталися із цим вогнеборцем. Львів'яни знали Чарницького як дуже розумного, сумлінного і надзвичайно безстрашного пожежника. Незважаючи на свою керівну посаду, на усіх пожежах він завжди був у найнебезпечніших місцях і часто рятував життя людей. Його тіло було цілком невразливим до вогню, у вирі найсильнішого полум'я він міг спокійно походжати без найменших опіків. Він навіть міг стискати в долоні розпечене вугілля і так тримати його декілька хвилин.
Ця людина була справжнім фанатом своєї справи. Пан Антін написав книжку про закономірність пожеж, де визначив, що найчастіше пожежі стаються по четвергах. Це на його думку, підтверджує німецька назва цього дня Donnerstag, що означає день повелителя блискавок Перуна-Юпітера, або день «коли гримить і блискає». Також він працював над найновішими технологіями гасіння пожеж. Антона Чарницького називали Неопалимим, і народ складав про нього оповідки та плітки, які викликали і страх, і захоплення.
Слава пожежника розходилась, як кола по воді. Його діяльність набрала розголосу у всій імперії. Люди приїжджали до нього з віддалених країв, а книга Чарницького була однією з найпопулярніших. Пожежна безпека міста була на найвищому рівні.
Але одного разу, повернувшись із гасіння пожежі, Антін помітив у своєму будинку запах диму, а потім і чадного газу. Перевіривши разом зі своїм слугою Мартином усе, що було можливо, він не знайшов нічого підозрілого. Коли ж слуга вигортав недогарки з п'єца, якась магічна сила змусила Чарницького звернути на них увагу і він попросив слугу висипати їх йому на письмовий стіл. Недогарки нагадували йому літери. Він хвилин із п'ятнадцять складав з них головоломку і нарешті здивовано прочитав: «Забирайся геть! Не чіпай більше нас, бо буде тобі біда!» І підписи: Жарник, Чернівець і Димник. «Ось воно що», — промовив Чарницький, — «але вам, підступні духи вогню, не вдасться мене залякати!»
Минуло ще декілька місяців. Мужній вогнеборець так само сміливо гасив усі пожежі, але вночі його почали переслідувати незвичні галюцинації: Чарницькому здавалося, що він у сні десь далеко мандрує, а самі ці мандрівки здавалися навдивовижу яскравими. А слуга Мартин почав помічати, що вночі сходами будинку ходить якась примара, але коли він швиденько забігав до спальні свого господаря, то щоразу переконувався, що той спокійно спить у своєму ліжку.
Однієї березневої ночі місто пробудилося від дзвонів монастиря Отців Бернардинів і церкви Святого Онуфрія, котрі сповіщали про велику пожежу. Одночасно і ніби незалежно один від одного горіло декілька будівель у різних дільницях міста: монастир Отців Редемптористів, склад залізничного двірця на Клепарові, школа Святої Анни і дві кам'яниці на вулиці Гродзіцьких. Львівська пожежна охорона була піднята на сполох, але пожежники ніде не могли знайти свого начальника. В одному з будинків на Гродзіцьких людям вдалося схопити палія з гасовою лампою у руках. «Злодій! Палій!», — кричали люди, зв'язуючи злочинця. Коли його витягнули на світло, то побачили, що чоловік був одягнутий у подертий і погорілий мундир з еполетами начальника пожежної частини. Його обличчя було так викривлене звірячою гримасою, що впізнати божевільного Чарницького змогли лише його підлеглі, які невдовзі прибули на місце пожежі.
А через місяць після великої пожежі з вікна закладу для розумово хворих на Кульпаркові викинувся у нападі шалу і загинув на місці колишній начальник львівських пожежників. Ще довго люди розповідали легенду про душу Неопалимого, яка покинувши уві сні його тіло, вже не змогла до нього повернутися, бо у нього увійшли вогневики.

Лемко І. Легенди старого Львова. - Львів: "Апріорі", 2008. - 176 с.