Погарисько на Кайзервальді

На пагорбі поблизу Кайзервальда є дуже гарне місце для забудови, але ось вже понад 100 років тут ніхто нічого не будує і легенда розповідає нам чому. На початку минулого століття мешкав на Личакові архіваріус Раєцький з родиною. Але його помешкання на шумній вулиці йому не подобалось. Він шукав якогось тихішого, негамірного місця, віддаленого від галасливого міського життя. Одного разу він піднявся сходами догори на Кайзервальд і побачив чудове місце під забудову вілли. Однак на цьому місці було згарище.
Раєцький довідався від місцевих мешканців, що люди тут вже неодноразово будувалися, але щоразу ставалося лихо, і будинки горіли один за одним. На цьому заклятому місці жоден будинок не простояв і півроку. І щоразу причиною пожежі була якась дрібничка. Колеги усіляко відраджували Раєцького будуватися на Погариську, але архіваріус був людиною неупередженою і передовою. Він хотів усім довести, як переборюються пересуди і знищуються забобони. До того ж, він не міг встояти перед вигодами гарної місцини і низької платні за цю землю. Підписавши у Ратуші контракт, Раєцький одержав цю ділянку за нечувано низькою ціною і буквально за якихось чотири місяці на вершині пагорба виросла гарна сецесійна будівля.
У чудовій новій віллі Раєцькі намагалися якнайретельніше уживати всіх заходів пожежної безпеки: вдома нічого не готували, обіди і вечері їли в ресторації або замовляли додому, гасові лампи і свічки були забороненими в помешканні, віллу обігрівали і освітлювали лише електрикою. Так минув фатальний піврічний термін, за який згорали усі попередні будинки. Раєцький і його дружина немилосердно жартували з гостями з приводу «заклятих місць». Минуло ще півроку і родина наважилася готувати їжу вдома, від чого надзвичайно втішилася кухарка. Далі у вітальні поставили затишний камін, у вжиток увійшли старі добрі гасові лампи і свічки, тому що господиня нарікала, що електричне освітлення погано діє їй на очі.
Минуло ще півроку, все йшло чудово, родина Раєцького була надзвичайно задоволена новим місцем і особливо навколишньою природою. Всі вже й забули про фатальну небезпеку пожежі, але з мешканцями вілли почали траплятися дуже дивні речі. У цьому домі запанував культ вогню. Спочатку десятирічний син господаря Юрцьо серед білого дня почав запалювати зовсім непотрібні свічки, потім одного разу підпалив на своєму столі стоси газет і книжок і, як зачарований, спостерігав за вогнем. Батько, забігши до кімнати, ледве встиг загасити полум'я.
Знайомий лікар-психіатр Лютовський пояснив Раєцькому, що ця пристрасть до вогню називається піроманією, і порадив батькові не карати хлопця, а вплинути на нього шляхом переконання. Раєцький вечорами проводив із сином бесіди, в яких переконував його облишити згубну пристрасть, а сам ховав від хлопця сірники і запальнички. Але одного вечора сам господар вілли відчув у собі непереборне бажання щось запалити. У спальні він підніс сірник до фіранки і декілька секунд спостерігав, як займається полум'я, але потім отямившись, швидко загасив вогонь. «Я переміг пожежу», — радісно переконував себе Раєцький, — «це був символічний акт, більше тут нічого такого не станеться!». Дружина архіваріуса, пані Марія, теж помітила за собою пристрасть до вогню, але у неї це виявлялося менш небезпечно — а саме у сильному бажанні вдягатися в усе червоне. Кухарка родини Марта, лишаючись на кухні сама, інколи безперервно запалювала сірники один за одним.
На перший погляд життя на віллі не змінилося, але її мешканці не наважувалися зізнатися один одному у своїх згубних намірах. І ось одного зимового вечора, коли минуло рівно два роки від часу заселення вілли, мешканці сусідніх вулиць побачили над будівлею велику заграву. Люди вибігли на двір у великому страху: «Закляте місце! І цих не оминула біда! Але як довго вони трималися!» Прибулі на місце пожежники дуже довго гасили вогонь, який на диво не піддавався усім методам гасіння. А на місці Погариська вони знайшли обгорілі трупи чоловіка, двох жінок і дитини. Як з'ясували згодом, вілла була підпалена одночасно з чотирьох боків.

Лемко І. Легенди старого Львова. - Львів: "Апріорі", 2008. - 176 с.