Святотатці

Один із найпрекрасніших львівських храмів — Церква Святих Ольги та Єлизавети, більш відомий як костел на Привокзальній. Найвища споруда Львова висотою 85 метрів була збудована на початку XX століття у неоготичному стилі, наслідуючи традиції храмів ХІІІ-ХІV століть. Польська громада міста вирішила звести цей величний храм таким чином, щоб він закривав греко-католицький храм Святого Юра, який впадав у вічі одразу з боку головного залізничного двірця всім тим, хто вперше приїздив до Львова.
З костелом Ельжбети пов'язана ганебна і трагічна історія святотатства. Безбожній радянській владі дуже муляв очі хрест на найвищій рукотворній точці міста, і партійні керівники вирішили його спиляти. Є декілька версій про те, ким же був цей хрестоламець, який зважився на грішний вчинок. Одні говорили, що це був син першого секретаря львівського міському компартії, інші - в’язень, якому пообіцяли за це дострокове звільнення, а треті казали, що це був досвідчений альпініст з такелажним спорядженням.
Однієї ночі 1962 року грішник поліз центральною вежею храму догори, розраховуючи завершити свою справу до світанку, щоб його не бачили люди. Осідлавши найвищий шпиль, він почав пиляти хрест.
Робота виявилася не з легких. До світанку вдалося просунутися ледь на половину. Почали ходити трамваї. З вокзалу потягнулася незліченна юрба робітників, які доїжджали до міста із сіл на дизелях і електричках. Багато людей ішло повз костел на роботу на завод «Електрон». До восьмої ранку площу переповнив натовп людей, що посилали прокльони нечестивцеві. Гіпноз юрби зненацька перевершив критичну масу. Величезний хрест надломився і потягнувза собою донизу хрестоламця, який вже не зміг випустити хреста зі своїх заціпенілих обійм.
Наступним кроком безбожної влади було знищення восени того ж 1962 року хреста, який ще довгі роки після її приходу стояв перед костелом. Міськвиконком на цьому не зупинився і виношував два проекти: розвалити костел на шматки і вивезти за місто або відреставрувати і зробити там якийсь палац культури чи планетарій. Перше, як підрахували, коштувало два мільйони рублів, друге — приблизно чотири. На щастя, грошей у міста не виявилося ні на те, ні на інше.

Лемко І. Легенди старого Львова. - Львів: "Апріорі", 2008. - 176 с.