Легенди Оперного театру

Якщо запитати пересічного львів'янина, яка із пам'яток архітектури найбільше йому до душі, почуєте однозначно - Оперний театр імені Соломії Крушельницької. Львів'янам ніколи не набридає повторювати, що нашій Опері немає рівних в Україні , і вона є однією з найгарніших у Європі (і в світі).
    Будівництво львівського Оперного театру завершили 1900 року за проектом талановитого архітектора Зигмунта Горголевського. І перша легенда Опери виникла одразу ж після смерті будівничого. Розповідали, що Горголевський через рік після завершення будівництва наклав на себе руки через те, що підземні води річки Полтви, які протікали під самим театром, підтопили будівлю і вона потріскала. Насправді ж, при будівництві театру для Полтви проклали обвідний канал, а Горголевський помер із іншої причини. Однак львів'яни не забувають, що все ж під бруківкою проспекту Свободи течуть води неспокійної ріки, і навіть за часів радянської владі під час святкових парадів забороняли рух важкої військової техніки біля Оперного.
    Першим директором Оперного театру був Павліковський, який так сильно закохався в оперу, що часто доплачував до театральної каси власні гроші. Оскільки пишні постановки і запрошення іноземних знаменитостей вимагали величезних витрат, директорові довелося продати свій маєток у Медиці, аби врятувати від фінансових труднощів улюблене дітище.
    Львівська Опера має також і свої романтичні трагедії. На початку минулого століття через нещасливе кохання до однієї співачки театру наклав на себе руки відомий львівський окуліст Бужинський. А 1912 року відомий львівський ловелас, правник і банкір Станіслав Левицький застрелив свою заміжню пасію, акторку Яніну Огінську-Шендерович через жахливі ревнощі.
    Дуже цікава легенда пов'язана з чудовою завісою «Парнас» Львівської Опери, яка справно служить театрові вже понад сто років. Коли будівництво театру йшло до завершення, засновники Опери вирішили, що завіса у ній має бути такою ж помпезною і урочистою, як і сама будівля. І вони послали знавців-спеціалістів у театри Європи, аби ті підібрали зразок завіси, який би найкраще пасував до Львова. Найбільше посланцям сподобалися завіси у Міланському театрі і в театрі Кракова. Як потім з'ясувалося, їх автором був відомий художник Генріх Семирадський (до речі, поляк, який народився в Україні). Йому і зробили замовлення на театральну завісу.
    Майже чотири роки, поки тривало будівництво театру, митець працював над своїм шедевром, але, на превеликий жаль, коли робота була закінчена і треба було відкривати театр, виявилося, що грошей на викуп завіси засновники не мають. Театр будувався здебільшого на пожертви меценатів, але вони усі сказали, що більше грошей не дадуть.
    Замовники, похнюпившись, вирушили до Італії і повідомили Семирадському, що грошей, щоб заплатити за його роботу, немає. Художник виявився напрочуд доброю людиною, не розгнівався, а повів їх до своєї майстерні і показав завісу. Львів'яни втратили дар мови і цілий день простояли, милуючись шедевром, про який вони стільки мріяли. Уже пізно вечері, гостей попросили залишити майстерню. Цілу ніч львівські шанувальники мистецтва сперечалися про художні нюанси величної картини, а щойно настав ранок, вони вже були біля дверей майстерні і благали Семирадського ще раз показати їм завісу, аби розв'язати мистецьку суперечку. Художник сам зацікавився суперечкою і разом із гостями провів біля завіси декілька годин. Наступного дня львів'янам треба було вже вирушати додому і вони знову благали майстра востаннє показати їм свій шедевр.
    І тоді Генрик Семирадський зрозумів, що ніхто так не поцінує і не полюбить його картину, як ці люди, і ніде у світі вона не буде так гарно виглядати, як у тому місці, для якого була призначена. І митець зробив прекрасний вчинок — подарував плід свого натхнення львівській Опері. Це було якраз напередодні відкриття театру у 1900 році, а вже 1902 року художник помер, але його чудова робота і дотепер тішить вишуканий художній смак львів'ян.
    У львівській Опері неодноразово й скульптури обростали легендами. Так, предметом однієї з суперечок, які були у нашому місті, стала головна скульптура опери «Слава», яка вінчає фронтон будівлі. Професор Львівського університету Марс багато років викладав акушерство і гінекологію і якось, проходячи із друзями повз театр, посперечався, що «Слава» не випадково має такий округлий животик. Професор заприсягнувся своєю науковою честю, що такий живіт буває лише у жінок на четвертому місяці вагітності.
    Щоб підтвердити свої слова і виграти парі, Марс пішов до скульптора, який ліпив «Славу» і взяв у нього адресу натурниці, котра позувала йому при роботі. У натурниці і справді виявилася дитина. На основі дати її народження принциповий професор таки зміг підтвердити свою правоту і довів, що наша львівська «Слава» справді є вагітною.