Копець Люблінської унії

На львівському передмісті оповідали свою історію про те, як насипано було пагорб.
    Після того, як у 1848 році цісар відмінив панщину, пани ніяк не могли з цим змиритися і бунтували. Нарешті цісареві набридло слухати їхні нарікання та втихомирювати бунт і він поставив умову:
    – Якщо ви у Львові зможете насипати таку високу гору, щоби з неї Відень можна було побачити, я верну вам панщину.
    Пани вхопилися за цю можливість і кинулися насипати гору. Землю возили тачками, носили в лантухах, у ряднах. Тільки насиплють кілька метрів, як одразу хтось із них вибереться нагору і дивиться в далечінь, чи не видно Відня. Але ж ні – занизько.
    Довго вони возили землю, аж руки в них німіли, ноги вгиналися і в голові паморочилося. Та так і не зуміли насипати достатньо високу гору і змушені були покинути це невдячне діло. А щоб робота не пропала намарно, присвятили її Люблінській унії.