Личаків

Найколоритнішим районом Львова є Личаків — єдиний, який офіційно зберіг донині свою старовинну назву. Цей район був заселений як передмістя ще з XV століття, коли купецькі каравани йшли цією дорогою, що звалася тоді Глинянською, до Кафи і Константинополя. Назва ж Личаків походить із кінця XVІ століття і є перекрученим німецьким Лютценгоф, тобто двір  Лютців - німецьких колоністів, які оселилися тут декілька століть тому. Ще одна теорія, менш вірогідна, виводить цю назву від слова «личаки», бідного населення, яке носило плетене з соломи взуття.
    Ще у XVII столітті тут були суцільні хащі. Літопис розповідає, що 1674 року до намету короля Яна Третього Собєского, який стояв біля сучасної вулиці Рєпіна, забіг вовк, перед тим загризши вартового.
    Найголовнішою прикрасою Личакова були гарні сади, і особливо виноградники, насаджені на узгір'ях, звернених до півдня, уздовж цілої вулиці. Тоді тутешній клімат був теплішим, і Львів виробляв сотні бочок власного вина на рік. Інколи спритні купці видавали львівське вино за привезене з Криту або Іспанії.
    Північна околиця Личакова називалася Лоншанівкою. Її у XVIII столітті заснувала шляхетсько-міщанська родина французького походження Лоншан (Лонгшамп) де Бер'є, яка оселилась у Львові. Родина Лоншанів жила в нашому місті до другої світової війни. Останнього представника родини, Романа Лоншана де Бер'є, професора права, розстріляли разом з іншими львівськими науковцями 4 липня 1941 року німецькі нацисти.
    У 1780 році на Лоншанівці гостював один із найвидатніших австрійських імператорів Йосиф II, який був у захваті від мальовничості цих місць. Розповідали легенду про те, що цісар навіть тут полював. На згадку про це господар маєтку поставив приблизно на місці асфальтованої доріжки, що веде до Шевченківського гаю, статую Мінерви з латинським написом, яка була знищена близько ста років тому. З того часу ці горби почали називати Кайзервальдом, що, в перекладі з німецької, означає «Королівський ліс». Ще до 1915 року у цій частині був гарний ліс, який вирубали під час Першої світової війни і заорали, а згодом тут розташувалися оселі з садами і городами. За радянських часів Кайзервальд перейменували на Шевченківський гай, а за часів уже незалежної України його нижню частину названо ландшафтним парком Знесіння.