Срібна підкова

Батьківщиною відомого українського поета, просвітителя Галичини Маркіяна Шашкевича (1811-1843) є село Підлисся, де тепер можна відвідати його музей-садибу. Окрім цього, безперечно цінною є перлина дерев’яного будівництва - церква Преображення Господнього (1735).

    Вперше Олесько згадується у 1327 році як оборонний центр із замком, але перші поселення датуються ще ІІ-І тисячоліття до н.е. Історія міста безпосередньо пов'язана з історією його замку. Географічне розташування Олеського замку зумовило його стратегічне значення в боротьбі між Литвою, Польщею та Угорщиною за українські землі. У XIV столітті замок переходить з рук в руки і після кровопролитних битв і сварок ним володіє литовський князь Любарт. Під час антипольського повстання в Галичині, яким керував Івашко-Богдан Преслужич з Рогатина, гарнізон повстанців в Олеській фортеці протистояв військам польського короля Ягайла. Однак після довгої облоги поляки захопили замок і передали його у вічне володіння Янові з Сєнна. В кінці XV – на початку XVІ століть замок зазнає турецько-татарських набігів та руйнувань, однак швидко відновлюється, і біля нього виростає місто.
У 1545 році власники Олеська зводять у місті костел Святої Трійці з дзвіницею. Окрім релігійного значення, він мав також оборонне значення. Зараз ця споруда належить УАПЦ.
    Після зміцнення Польсько-Литовської держави й розширення її кордонів Олесько втрачає своє стратегічне значення і перетворюється на шляхетську резиденцію. У 1605 році Олеський замок з усіма навколишніми землями переходить у володіння руського магната Івана Даниловича, який надає замку характеру житлової споруди з ознаками італійського відродження. У замку народилися майбутні польські королі Ян ІІІ Собеський та Міхал Корибут Вишневецький. На службі у Даниловича був Михайло Хмельницький, батько Богдана Хмельницького. А коли Данилович став чигиринським старостою, то своїм підстаростою зробив Михайла Хмельницького, і тоді вся родина Хмельницького переїхала на хутір Суботів (Черкаська область).
    У 1681 році замок переходить у володіння Яна ІІІ Собеського і під наглядом дружини Марії Казимири проводяться реставраційні роботи в замку і в парку навколо нього. Згодом маєток купує Станіслав Жевуський і його син, Северин Жевуський, який в 1739 році засновує біля підніжжя замку монастир капуцинів. Був побудований костел Св. Йосифа, просторі монастирські келії, трапезна та кухня. Зараз тут фондосховище Львівської галереї мистецтв.
    У ХІХ столітті замок зазнає нещасть – пожежі, землетрус, а коли його викупив уряд Австро-Угорщини, це була вже суцільна руїна. Польська громада намагалася створити в замку музей Яна ІІІ Собеського, та до 1939 року він використовувався як сільськогосподарська жіноча школа. Під час ІІ Світової війни на території замку були влаштовані військові склади, а на території монастиря капуцинів – концтабір і єврейське ґетто.
    Зараз у відреставрованому замку зібрані колекції старовинної дерев’яної скульптури, меблів, дивовижної краси гобеленів і живопису.
   

     Музей-заповідник «Олеський замок»:
     Адреса: Львівська область, Бродівський р-н,
     смт. Олесько, тел.: +380(264)251-93
     Час роботи: вт.-пт. 10.00-17.00 (каса до 16.00),
     сб. 11.00-18.00 (каса до 17.00),
     нд. 11:00-16:00 (каса до 15.00).
     Вихідний день: понеділок.







    На схилах гір Вороняків, що здіймаються до 403 м над рівнем моря, розташоване село Підгірці, яке відоме давньоруським поселенням Пліснесько, Підгорецьким замком, монастирем василіан, чудотворним джерелом та Підгорецькою іконою Божої Матері.
    Околиці Підгірців здавна приваблювали людей. Вже у VII—XIV століттях тут на одній із гір, на вигідному для оборони місці, існувало давньоруське укріплене поселення Пліснесько. Під різними назвами воно згадується у літописах за 1188 і 1233 роки та у «Слові о полку Ігоревім». Збереглись рештки стародавнього міста — городище, площею близько 160 га, оточене системою земляних валів та ровів, загальна довжина яких становить приблизно 7 км. Це найбільша і найкраща пам'ятка руських фортифікаційних споруд.
    Поруч з Пліснеськом знаходиться монастир: за легендою, заснований тут ще у 1180 році дочкою белзького князя Всеволода – Оленою. Існуюча зараз церква св. Онуфрія з характерним для барокового будівництва фасадом з волютами постала у 1726-1750 роках стараннями ігумена Парфенія Ломиковського.
Історія Підгірців починається з декрету коро¬ля Владислава Варненьчика, кот¬рий надав їх у користування Янушеві Підгорецькому. Це місце надзвичайно сподобалось велико-му коронному гетьманові Станіславу Конєцпольському, і він викупив його у Підгорецького разом з багатьма навколишніми селами. У 1637 році геть¬ман розпочав будівництво своєї резиденції. Три поколін¬ня Конєцпольських працювали над своєю монументальною родовою садибою. Припускають, що великий мурований замок у Підгірцях побудував протягом XVII століття французький інженер Ґійом Левассер де Боплан, а триповерховий палац спорудив італієць Андреа дель Аква у стилі бароко та пізнього ренесансу. За часів Хмельниччини (1648-1657) замок був частково знищений. Наприкінці XVII століття його відремонтували, про¬вели реконструкцію приміщення палацу. 1682 року молодший Станіслав Конєцпольський записав усі свої бродівські землі разом з Підгірцями королевичу Якубові Собеському, але, врешті-решт, вони потрапили до Константина Собеського – молодшо¬го сина короля Яна III.
    У 1720 році палац у Собеських купили магнати Жевуські. Вацлав Жевуський зібрав у замку вели¬ку колекцію цінних картин, книг, зброї, меблів, а також переніс сюди все найцінніше з Олеського замку. У палаці відбувались гучні забави, що тривали тижнями, на які з'їжджалася навколишня шляхта, їх прикрашали феєрверки, військові паради та гарматні залпи. Палац, хоч і був оточений валами і ровами, мав бастіонні укріплення та власний арсенал, серйозного оборонного значення все ж не мав. Це була парадна резиденція магнатів, а фортифікації мали радше декоративне значення. Окрім палацу, резиденція включала в себе в'їзну браму, костел, прекрасний парк з фонтаном та господарські споруди.
    Костел Воздвиження та святого Йосипа був побудований на замовлення Вацлава Жевуського (за деякими даними він був також і автором проекту) у 1752-1766 роках як родова усипальниця. Архітектором був Кароль Романус. Костел, який зберігся донині, має форму барокової ротонди діаметром 12 метрів. Замок оточував прекрасний парк, один із перших в Україні зразків «італійського» парку з терасами. Розташовані на одній осі три паркові тераси були основою архітектурної композиції його північної частини. На першій терасі розміще¬но власне замок, а в північній частині вона закінчувалася кам'яною балюстрадою. Середня тераса становила центральну частину парку: правильний прямокутник завбільшки з футбольне поле. Тут був обов'язковий атрибут «італійського» парку – партер: композиція з вось¬ми однорідних квадратних квітників, розділених доріжками. І досі помітними є сліди цього планування. Для численних гостей та їх прислуги у XVIII столітті біля замку збудували корчму-заїзд, яка збереглася й дотепер.
    Останніми власниками Підгірців напередо¬дні II Світової війни була родина Сангушків. Князь Роман Сангушко, маючи сумний досвід часів І Світової війни, перед загро¬зою нової війни поспіхом евакуював найцін¬ніші твори мистецтва. Караван вантажівок в останній момент перед нападом німців добрався до Румунії і згодом опинився у Бразилії. Коли у вересні 1939 року прийшла радянська влада, музей закрили, статуї перевезли у тодішній Ленінград (тепер Санкт-Петербург) до Літнього саду. Палац дуже постраждав спершу від німецьких, а потім від радянських військових гарнізонів. Остаточно інтер'єр палацу знищила пожежа 1956 року. Потім його все ж таки відремонтували, проте ні плафонів, ні мармурових підлог відновити не вдалось. А згодом в замку відкрили санаторій для хворих на туберкульоз. У 1997 році замок передано Львівській галереї мистецтв.


      Музей-заповідник «Підгорецький замок»:
      Адреса: Львівська область, Бродівський р-н.,
      с. Підгірці, тел.: +380 (266) 3-07-40.
      Час роботи: вт.-сб.: 10.00-17.00 (каса до 16.00),
      нд.:12.00-17.00 (каса до 16.00).
      Вихідний день: понеділок.









    Місто Броди знаходиться на північному сході Львівщини, майже на межі між Львівською та Рівненською областю, фактичної межі між Галичиною і Волинню. До 1569 року тут проходив кордон між Польською короною та Великим князівством Литовським, у 1772-1918 роках  – кордон між Австрійською та Російською імперіями.
    Давнє поселення Броди знаходилося на важливому шляху, що проходив через Галич, Звенигород, Пліснеськ і далі на Володимир і Київ. Неподалік від міста були дві річки та заболочена місцевість, через які переправлялися убрід. Звідси походить і назва міста. У період Київської Русі на території Старих Бродів існувало поселення, яке вперше згадується у «Повчанні Володимира Мономаха своїм ді¬тям».
    Літочислення Бродів ведеться від 1084 року. У 1241 році Броди і його околиці сплюндрували монголо-татарські орди хана Батия. З XV століття село Броди стає власністю польських магнатів Каменецьких. З 1580 року нале¬жить родині Жолкевських, з 1629 – Конєцпольських, з 1682 - Собеських, 1704 - Потоцьких, родовий символ яких був гербом міста – в лазуровому полі срібний п'ятираменний хрест. Цей же знак був гербом авс-трійського періоду. У 1584 році Броди отримали Магде¬бурзьке право і статус міста.
    У 1630-1635 роках Броди були фортецею, збудованою за зразками нового голландського фортифікаційного мистецтва. Не виключено, що у її проектуванні брав участь французький інженер Ґійом де Боплан. Фортеця постала у західному куті міста, з іншого боку її захищали болота і ставки. У плані це був п’ятикутник, оточений глибоким земляним ровом. Укріплення складались з п’яти бастіонів і куртин (земляних валів) з казематами. В’їзд до замку здійснювався через підйомний міст з боку міста.
    У вересні 1648 року за підтримки українського населення міста частина військ Богдана Хмельницького на чолі з полковниками Небабою, Нечаєм, Головачем вісім тижнів утримувала в облозі Бродівську фортецю. Онук гетьмана Конєцпольського від¬писав Броди Якубу Собеському, який продав цей маєток у 1704 році родині Потоцьких. У середині XVIII столітті Станіслав Потоцький пере¬будував її на барокову резиденцію.
    У 1812 році Вінцент Потоцький за нака¬зом австрійського уряду розібрав фортифікації з боку міста разом з надбрамною вежею, двома бастіона¬ми і равеліном (фортифікаційною спорудою трикутної форми, розташованою перед ровом фортеці). Приблизно в 1833 році Броди купив Ян Казимир Молодецький: у володінні його онучки Ядвіґи, дружини Адама Рижщевського, палац залишався до 1939 року. У центрі замкового подвір'я і доте¬пер зберігся палац. Фортеця роз¬ташована на вулиці Шкільній, при¬лягає до міського базару. Наразі вона перебуває в занедбаному стані. Іншими важливими пам’ятками є: церква Пресвятої Богородиці з XVIII століття, костел Святого Духа, церква св. Юра, залишки оборонної синагоги 1742 року. Залишилось кілька еклектичних та сецесійних будинків з австрійських часів – періоду найбільшого розквіту міста.
    У 1772 році, після першого поділу Польщі, Бродівщина увійшла до складу Австрії. Броди опинилися на кордоні з Російською імперією й отримали статус «вільного тор¬гового міста». Його називали складом товарів країн Європи та Азії. Місто жило з прикордонної торгівлі і у першій половині XIX століття налічувало вже 20 тисяч мешкан¬ців, переважно євреїв. Броди на той час були третім за величиною містом Галичини (після Львова та Кракова). Після побудо¬ви у 1872 році залізниці, яка згодом через Радзивілів була з'єднана з мережею заліз¬ниць Російської імперії, Броди поступово втрачають значення прикордонного торгового центру. А після І Світової війни, коли новий кордон перейшов на схід, Броди почали занепадати.
    Характерною рисою міста колись було численне єврейське населення. Перші дані про існування у Бродах єврейської громади відносяться до кінця XVI століття. У 1648 році у місті проживало близько 400 єврейських сімей. У 1699 році власник міста Якуб Собеський дозволив євреям селитися в усіх частинах Бродів і займатися будь-якими промислами і торгівлею. Наприкінці XVIII століття місто отримало статус вільного. У першій чверті ХІХ століття 90% жителів були євреями. Місто тоді називали «Галицький Єрусалим».
    Особливий статус міста, що існував ще з 1779 року, був скасований у 1880 році, і це негативно відбилося на його розвитку. Євреї почали залишати Броди. До І Світової війни місто було транзитним пунктом для багатьох тисяч російських євреїв, які емігрували до Америки чи Західної Європи.
    Кінець бродівського єврейства прийшовся  на роки Другої світової війни. У 1942 році євреї були переміщені до гетто. Їх використовували для будівництва доріг та видобутку вугілля в районі Сасова. У вересні-листопаді 1942 року близько п'яти тисяч євреїв були депортовані в Белжець. У травні 1943 року тисячі євреїв були депортовані в Майданек. У липні 1943 році була розстріляна робоча команда гетто, а саме гетто - ліквідовано.
    Є дані, що після Другої світової війни у місті залишилося близько 50 євреїв. Згідно з переписом 2001 року жодного єврея у Бродівському районі не проживало.
У місті залишилася велична мурована синагога, яка розташована по вулиці Гончарській, 8. Вона була збудована у 1742 році. А до неї у місті існувала дерев’яна, ще з XVI століття. Тут зберігалися коштовні предмети богослужіння, які євреї набували протягом століть, а також 28 тисяч духовних іудейських книг, адже місто у той час стало центром ортодоксального іудаїзму (саме у Бродах виник й новий напрям іудаїзму – хасидизм, заснований вчителем початкової бродівської школи Ізраїлем бен Еліезером, який став пізніше Баал Шем Товом). Також у місті збереглася будівля колишньої синагоги на вулиці Щурата.
    На особливу увагу заслуговує величезний єврейський цвинтар, який розташований по вулиці Чупринки (північно-західна частина міста). Цвинтар заснований у 1889 році, тут нараховується близько 20 тисяч поховань. Це один з найбільших і найцікавіших єврейських цвинтарів, що збереглися в Україні.


















Музей історії Бродівської гімназії
Експозиція музею розповідає про історію гімназії в різні історичні епохи. Особливо приваблює відвідувачів розділ «Особи в історії гімназіїї», який розповідає про видатних людей, колишніх учнів гімназії, зокрема відомого австрійського письменника єврейського походження Йозефа Рота, який народився в Бродах і закінчив дану гімназію.
Адреса: м. Броди, вул. Коцюбинського, 2
Час роботи: пн.-пт. 8:00-17:00; сб.-нд. - вихідні
Телефон: +38 (03266) 4-21-91

Історико-краєзнавчий музей
Музейна експозиція складається з 43 розділів і побудована за хронологічним принципом у 7 залах: «Найдавніше минуле», «Польська доба», «Край під владою Австрійської імперії», «Перша та Друга світові війни». Окремо представлені «Природа Бродівщини» та «Етнографія краю».
Адреса: м. Броди, майдан Свободи, 5
Час роботи: нд.-пт.10:00-18:00, сб. - вихідний
Телефон: +38 (03266) 4-21-13

Матеріали: П’ять шляхів зі Львова. –К.: Грані-Т, 2008. -144 с.;
 http://ukrmandry.com.ua/
http://www.karpaty.info/

Транспорт:
    Автобусне сполучення з автостанції № 2 (автовокзал «Північний»), вул. Богдана Хмельницького, 225.