Крехів

    Недалеко  від  міста  Жовкви,  знаходиться  Крехівський  монастир.  Його  історія  детально  описана  в  монастирському  літописі.  У  ньому  знаходимо,  що заснування  монастиря  пов’язане  з  двома  ченцями:  Іоілем  та  Сильвестром,  які  зайшли  до  Крехова,  зупинилися  поблизу  в  лісі  та  видовбали  печеру, в якій і оселились.  Ведучи  богоугодне  життя,  з  часом  до  їхньої  печери  стали  приходити  люди,  тому  виникла  потреба  у  побудові  храму.  Монахи власними  силами  збудували  невелику  церкву  над  печерою  і  освятили  її  на  честь  апостолів  Петра  і  Павла.  Поступово  кількість  охочих  прийняти  чернечий  постриг  стала  збільшуватись.  Звідси  виникла  необхідність  у  ще  більшій  церкві  та  комплексі  монастирських  келій.  За  клопотаннями  Іоіля,  коронний  гетьман  Станіслав  Жолкевський  виділяє  місце  для  забудови,  де  і  сьогодні  розташований  монастир. 
    Крехівський монастир віддавна славився своїми відпустами (індульгенціями). Сюди прибували прочани з близьких і далеких країв. У XVII—XVIII ст. Крехів притягував богомольців з-за Дніпра, Дону, Волощини, з далекої Греції та Кріту. Після повернення у 1990 році в монастир отців василіян давні традиції відроджуються. Тепер, як і колись, тисячі віруючих приходять до Крехівського монастиря на літнього Миколая — 20, 21 і 22 травня.
    Чин святого Василія Великого (отці василіяни) – один з основних монаших орденів Української греко-католицької церкви. В Україні, у типовій для Сходу формі, своїм корінням сягає до часів князя Володимира Великого (980—1015), коли в печерах на околицях Києва поселилися перші монахи. Після татарських наїздів, що в середині ХІІІ століття знищили Київську Русь, монахи шукали собі місця на північних і західних теренах краю, закладаючи нові монастирі. Таким чином, вони дісталися до Галицько-Волинського князівства, яке ввійшло в границі Польського Королівства і Великого Князівства Литовського.  Після I світової війни більшість василіянських монастирів опинилися в межах тодішньої Польщі. У країнах соціалістичного блоку офіційна діяльність Чину була перервана. Усюди, за винятком Польщі, Чин змушений був діяти таємно. Протягом багатьох років василіяни виховувалися, молилися й діяли як світські люди. Багато ченців засуджено на заслання і до в'язниць. У 1990 році відбулося відродження релігійного життя. На Україні почався процес повернення й відновлення монастирів, які були поважно пошкоджені.
    Поруч з монастирем відновлена «Хресна дорога», що від монастирських стін, з південних уступів гори Побійної, прямує на її вершину. Збереглась збудована у 1938 році каплиця «Гріб Господній», якою завершується «Хресна дорога».
    Проте,  найбільшу  славу  цій  обителі  принесли  чудотворні  ікони  Божої  Матері.  Це  чудотворна  ікона  Пречистої  Діви  Марії та  Верхратська  (Крехівська)  чудотворна  ікона  Богородиці. Історія  першої  ікони  пов’язана  з  родиною  українських  міщан  зі  Львова,  відомих  на  той  час  діячів  Успенського  братства – Красовських. У  них  народилася  сліпа  дочка. Будучи  вже  молодою  дівчиною,  вона  звернулась з молитвами до родинної ікони Божої Матері. Її  благання  були  почуті, і  вона  прозріла, після чого батьки подарували ікону монастирю.
    Верхратську чудотворну ікону Богородиці із скасуванням василіянського монастиря у Верхраті в 1808 році було перенесено до монастиря отців-василіян у Крехові. За  радянських  часів,  після  закриття  Крехівського  монастиря,  чудотворна  ікона  деякий  час  перебувала  в  храмі  св. Параскеви  П’ятниці  у Львові.  З  відновленням  національного  та  релігійного  життя  України  чудотворну  ікону  пресвятої  Богородиці  було  повернуто  до  Крехова  громаді  УГКЦ.  Це  сталося    19  травня  1991 року. 
    У монастирі зберігається ікона святителя Миколая Мирликійського. За однією з версій, місцем походження iкони є Біла Русь , звідки приніс її з собою один iз засновників монастиря – Іоіл. Згадки про паломництво Kpexiвської обителі до чудотворної ікони святителя Миколая існують з XVII – XVIII століть. У XVIII ст. ікону одягнули у срібні та позолочені шати як знак вдячності за заступництво. Однак через те, що вони погано впливали на збереження ікони, у 2002 році їx зняли, а ікону реставрували.
   Завдяки  невтомній  праці  Крехівський  монастир  став  не  тільки  відомим  осередком  духовного  життя,  але  й  міцним  оборонним  центром  від  численних  набігів  татар.  Про  це  збереглося  чимало  свідчень  очевидців.
    У вересні 1672 року, під час війни Польщі з Туреччиною, козацьке військо гетьмана Петра Дорошенка разом з союзниками, турками і татарами, взяли в облогу Львів. Через кілька днів один з татарських загонів напав на Крехівський монастир і відчув запеклий опір його оборонців. Розуміючи, чим може обернутися прихід татар з турками, Дорошенко вирішив заздалегідь подбати про безпеку жителів та святинь Львівщини та розмістити козацькі оборонні пункти там, де це було можливо. У монастирі вже знаходився козацький загін під командуванням тоді ще молодого Івана Мазепи, якого відповідно до Чернігівського літопису Дорошенко потайки послав на оборону. Під час облоги монастиря один з його оборонців влучним гарматним пострілом вбив татарського воєначальника, племінника хана Селім Гірея. Налякані поганою прикметою, татари відступили. Дізнавшись про смерть племінника, хан наказав знову йти на Крехів. Петро Дорошенко, щоб не допустити знищення монастиря та виявлення, що серед його оборонців були козаки, і зберегти союз з ханом, передав Крехівським монахам ультимативного листа з вимогою заплатити викуп. Монахи виплатили його в сумі 4500 талерів (срібних монет) і отримали ханську розписку про сплату викупу. А на місці загибелі ханського родича, на честь успішної оборони монастиря, збудований пам’ятник у вигляді кам’яної триметрової колони на постаменті. Він знаходиться за 1,5 км на північ від монастиря, на краю лісу, при польовій дорозі.
    Ця історія є лише епізодом, що свідчить про розташування Крехівського монастиря на перехресті історичних, релігійних та культурних подій нашого минулого і сьогодення. А щоб дізнатись більше, потрібно приїхати в Крехівський Василіянський монастир св. Миколая на Жовківщину.


    Матеріали статті з журналу «Туризм сільський зелений» 
    (№ 2 за 1999 рік) та сайту Київської богословської академії 
    (www.kda.org.ua). 

    Транспорт:
    Автобусне сполучення з автостанції № 2 
    (автовокзал «Північний»), 
    вул. Богдана Хмельницького, 225.