Швидка допомога

Інформація про медичні заклади м.Львова, та алгоритм скерування до них громадян (у т.ч. туристів)

Екстрений виклик швидкої допомоги - 103

Цілодобові аптеки Львова

 

Назва

 

Адреса

Номер телефону

Залізничний район

ФОП «Борсук»

вул. Городоцька, 223

292 59 64

«Сімейна аптека»

вул. Городоцька, 179

247 15 12

«Едельвейс»

вул. Городоцька, 212

267 62 63

«Едельвейс»

вул. І. Виговського, 29а

297 61 00

«Пульс»

вул. І. Виговського, 32

245 99 28

"Під Вознесінням»

вул. Широка, 66

267-50-60

«3» («три-і»)

вул. Любінська, 104

240 13 08

Личаківський район

«Аптека низьких цін»

вул. М. Некрасова, 11а

275 01 74

«Три-Мед»

вул. Дж. Вашингтона,11

240 40 60

«Пульс»

вул. М. Некрасова, 6

       ---

Аптека №28 

вул. Дороша, 9

275 37 63

Аптека №1(ТО«óруда»)

вул. Чернігівська,7

278 64 72

Галицький район

«Добра аптека»

вул. Коперника, 54

240 33 85

«Добра аптека»

вул. І. Тиктора, 3

272 50 48 

D.S.

вул. Галицька, 19

235 40 06

«САЛЬВЕ»

вул. І. Огієнка, 20

244 43 44

Франківський район

ФОП «Борсук»

вул. Кн.Ольги, 5ж

241 96 16

«Сальве»

вул. Федьковича, 10

241 91 63

«Едельвейс»

вул. Кульпарківська, 95

294 85 53

Аптека №29

вул. Кн. Ольги, 61

263 00 36

«Пульс»

вул. Моршинська, 2

237 01 54

ФОП «Василів»

вул. Мельника, 14         

238 62 37

«Пульс»

вул. Медведецького, 29

292 57 56

Сихівський район

"3і" ("три-і")

пр. Червоної Калини, 103

222 89 42









































Дещо з істрії:

Давні шпиталі Львова

Давні шпиталі Львова були, радше, притулком для убогих, аніж лікувальними закладами в сучасному розумінні. Термін походить від латинського „hospitalis”, тобто притулок для прочан. Перші госпіталі, саме в такому розумінні, виникли в Єрусалимі після того, як його завоювали хрестоносці у XII ст. Відтак, рицарі-госпітальєри (до речі, конкуренти тамплієрів) не були медиками, як би це міг подумати сучасний читач. Просто вони опікувалися прочанами, які поспішали до гробу Господнього. Дещо пізніше шпиталі (госпіталі) почали виникати і в Європі як притулки для убогих. Шпиталі не були позбавлені й медичної опіки, але головним їх завданням залишалося надання засобів для життя своїм підопічним. 

При тодішньому обсязі медичної допомоги не було сенсу створювати спеціальні заклади лікувального характеру. Лікування, у тому числі й хірургічні втручання, відбувалося у домі хворого. Принагідно зазначимо, що тодішні лікарі, як стан високошановний, не робили операцій чи кровопускань. Ці низькі обов’язки покладали на хірургів та цирульників – одного з найбільш упосліджених цехів. Принаймні у Львові членів цього цеху не допускали до виборних міських посад. Але й до нього не так просто було потрапити. Не цеховим хірургам у 1612 році загрожував штраф 200 дукатів. Українці (русини) не могли бути ні аптекарями, ні хірургами. Щойно 1713 року вони отримали це право після більш ніж столітньої судової тяганини.   

Найвідомішим із львівських шпиталів був міський шпиталь, або, як його ще називали, шпиталь Святого Духа. Найдавнішу згадку про нього знаходимо 1377 року. Існував до 1780 року, тобто, за найскромнішими підрахунками 403 роки. Сьогодні можемо побачити його протрасовані фундаменти на площі  Івана Підкови. Це був жіночий шпиталь. Він служив притулком для вдів та „самотніх старих пань”, як довідуємося з документів. 

Міська влада щорічно 22 лютого призначала провізора шпиталю, зазвичай, доктора медицини. Побував свого часу у числі провізорів і славетний бургомістр та історик Львова Бартоломей Зіморович. Та головним обов’язком провізора було дбати про економічну основу закладу. А вона була достатньо масивною. Вже у XVI столітті шпиталь отримував доходи від сіл Скнилів та Малехів, ланів, що були розташовані поблизу теперішніх вулиць Коперніка, Тершаківців, Личаківської. Мав також і свій млин на Полтві біля Малехова, який так і називали „Бабський млин”.  До каси шпиталю надходили також численні пожертви, особливо у заповітах. Наприклад, міський раєць Ян Шольц-Вольофович, будинок якого й досі бачимо на площі Ринок, у своєму заповіті зобов’язував спадкоємців щорічно на Різдво давати обід убогим зі шпиталю. Він мав складатися з „жовтої юшки”, міцно заправленої морквою, петрушкою, перцем і шафраном, із вісімдесяти порцій волового м’яса, вісімдесяти порцій печені з двома півмірками ріпи, двадцяти гусей, хлібів за 20 грошів і чотирьох кадовбів пива. 

Принагідно з цього тестаменту дізнаємося і про кількість утриманок шпиталю. Наприкінці XVI століття (час написання документа) їх було близько 80. Окрім того, на Чистий четвер стараннями міщан для шпиталю влаштовували свято убогих.  

Менш відомим був так званий „руський шпиталь” при монастирі Святого Онуфрія. Найдавнішу писемну згадку про нього маємо з 1522 року. Проте можемо припустити, що його прототип виник одночасно із заснуванням Львова. Адже фундатором монастиря Святого Онуфрія, а відтак і можливого шпиталю був король Лев. І не дивно. Бо хресне ім’я Лева Даниловича – Онуфрій. Проіснував шпиталь до 1765 року, тобто за офіційними даними  243 роки. На відміну від міського шпиталю, руський шпиталь утримував як жінок, так і чоловіків. Шпиталь, як і сам монастир Святого Онуфрія, від XV століття перебував під патронатом братства Успенської церкви (пізніше Ставропігійського братства). Шпиталем опікувалося двоє із членів Ставропігійського братства. Щоби потрапити до нього, треба було зробити бодай якийсь внесок (вступне). Окрім того, ставропігійське братство після смерті утриманця шпиталю діставало право продати його спадщину, якщо вона була. На ці кошти братство закуповувало харчі для шпиталю. Окрім того, один із мешканців притулку мав право збирати пожертви до скриньки (пушки) на потреби закладу. За це одержував чоботи або кожух. Як влучно свого часу зазначив Іван Крип’якевич: „Принаймні на точці дідівства львівська Русь не мала жодних обмежень”.  Шпиталі були й при інших монастирях. Серед них знаємо такі: св. Мартина, сестер милосердя, св. Станіслава, св. Лазаря. Частково шпиталем можна вважати також солдатське братство св. Михайла при монастирі Бернардинів, засноване 1596 року. 

Чи не найпомітніший матеріальний слід залишив після себе шпиталь при монастирі Святого Лазаря на теперішній вулиці Коперніка. На мурах монастиря збереглася таблиця латинською мовою, яка сповіщає, що „На честь святої Діви Богородиці –  о заступнику усіх засмучених і бідних і єдиній розрадниці Марії. Благочестиве братство святої вервеці побожно спорудимо цю споруду для прихистку бідних, немічних і тих, хто в найбільший скруті, і на пожертви вірних року спасіння нашого 1621 року” (переклад Андрія Содомори). Принагідно мусимо зауважити, що шпиталь св. Лазаря відомий з давніших часів на Калічій горі, а на сучасне місце був перенесений у 1619 році. Стіни монастиря також прикрашають два горельєфи з ілюстраціями та відповідними цитатами із біблійної притчі про Лазаря. З них можемо дізнатися, що той, хто не допомагає вбогим при житті, ризикує отримати великі неприємності на тамтому світі. Відомо, що 1621 року шпиталь і монастир Святого Лазаря заопікувався солдатами королевича Володислава після його невдалого походу на Москву. 

Розповідаючи про шпиталі, варто згадати й про Софію Гонель (Ганель). Після смерті свого багатого чоловіка, купця, вона весь свій спадок витратила на доброчинність.

У 1595 році на власному ґрунті заклала костелик Святої Софії. При ньому заснувала притулок для убогих. У цьому притулку й померла, залишивши після себе лише дещо з кухонного начиння. Костел Святої Софії, щоправда, вже у баракових шатах, бачимо і тепер у верхній частині вулиці Франка. Відтоді й сама ділянка почала називатися Софіївкою. 

Не всі сторінки історії Львова читаємо з однаковою приємністю. Але той факт, що милосердя було притаманне його мешканцям, знаходимо у міських хроніках постійно.

Юрій Охріменко