Пожежна служба

Екстрений виклик пожежної служби - 101

Пожежна охорона Львова була організована на підставі рішення магістрату від 4 січня 1849 року з ініціативи бургомістра Карла Гьопфлінґена - Бергендорфа. До того гасінням пожеж у місті мали займатись міщани згідно «Універсалу про порядок гасіння вогню у королівському столичному місті Львові», прийнятого 31 травня 1782 року.

Причиною прийняття рішення про організацію постійної пожежної охорони, закупівлі двох помп, облаштування шлюзу на Полтві була значна шкода, завдана середмістю міста внаслідок його обстрілу 2 листопада 1848 року урядовою артилерією підчас «Весни народів». Найбільших пошкоджень зазнали ратуша, тринітарська будівля університету, будівля театру.

У лютому 1851 було прийнято рішення про набір до корпусу пожежників інспектора, двох керівників помп, чотирьох командирів підрозділів, 40 пожежників і 20 із сторожі міста — людей, які повинні організовувати гасіння пожеж. Їм повинні були допомагати відділи з сажотрусів, мулярів, теслів. Ще один відділ рятунку зі 100 поважних високоморальних людей повинен був стерегти врятоване при пожежі майно, займатись розміщенням погорільців.

Перший підрозділ пожежників розмістили на першому поверсі ратуші, з вежі якої сторожа слідкувала за містом. При пожежі сторожа била у дзвін ратуші. Кількість ударів (від 1 до 6) означала дільницю, у якій помітили пожежу. На початку існування команди пожежників зобов'язали слідкувати за станом доріг, прибиранням і вивозом сміття.

У листопаді 1867 розпочалось створення добровільного пожежного товариства «Сокіл». Для покращення взаємодії підрозділів пожежної охорони їхні стражниці вирішено було сполучити телеграфним зв'язком (1879).

Згідно нового статуту самоуправного міста 1871 року пожежну охорону віднесли до допоміжних служб магістрату під керівництвом президента міста. У липні 1883 року міські пожежні стражниці, правління «Сокола» сполучили телефонним зв'язком. На 1906 рік у місті налічувалось 25 пожежних телефонів.

На основі вивчення досвіду Берліну, Гамбургу, Бремена у лютому 1899 було вирішено спорудити будівлю центральної пожежної станції міста на вул. Підвальній із казармами, стайнями, депо бочковозів, квартирами для сімей офіцерів. Будівлю урочисто освятили 22 червня 1901 року. Її фасад прикрасила фігура св. Флоріана — європейського патрона пожежників.

 

Крім пожежників тут розміщувались станція швидкої допомоги, міська телефонна станція, бюро міського хіміка, міських водогонів, стайні для вивезення сміття з возами, двох станцій швидкої допомоги, помешкання їхніх фірманів. Також там знаходились 4 помпи системи Кнауста, висувна драбина, бочковози. 1925 року місто придбало для пожежної охорони перший автомобіль англійської фірми «Demobil», а також автомобілі фірм «Skoda», «PolskiFiat» та висувну самохідну драбину «Metz».

 

У вересні 1939 та червні 1941 внаслідок бомбардувань під час Другої світової війни було знищено декілька будинків центральної частини міста, але внаслідок швидкоплинних бойових дій Львів не зазнав значних пошкоджень будівель. Проте за час війни була втрачена більшість пожежного спорядження, забраного для військових цілей.

 

У травні 1954 було створене Львівське пожежно-технічне училище, яке розмістили у будівлях давнього будинку військових інвалідів (вул. Клепарівська, 35) зведеного до 1863 за розпорядженням імператора Франца Йосифа І. У червні 2001 училище було реорганізоване у Львівський інститут пожежної безпеки МВС України. З 29 березня 2006 заклад був реорганізований у Львівський державний університет безпеки життєдіяльності.

(за матеріалами www.wikipedia.org.ua)